Суспільство

Коли хобі стало роботою: історія гірського рятувальника з Прикарпаття

2018-09-17 10:49:30 0

Професія рятувальника – одна з найбільш небезпечних, важливих та відповідальних. Обирають її люди, які готові в будь-який час дня чи ночі прийти на допомогу тим, хто потрапив у біду.

Ця професія об’єднує відважних і самовідданих людей. І такі люди святкують сьогодні, 17 вересня, своє професійне свято. З нагоди Дня рятівника ми вирішили поцікавитися, як працюють гірські рятувальники. Про особливості своєї професії журналістці Правди.іф. розповів керівник четвертої пошуково-рятувальної служби ДСНС в Івано-Франківській області Тарас Бринда.

 

  • Тарасе, чому обрали професію гірського рятувальника?

Спершу я працював пожежником, потім старшим психологом, а пізніше – начальником караулу пожежно-рятувальної частини. Коли наше управління ввійшло у спільний проект щодо відновлення астрономічної обсерваторії на горі Піп Іван, то отримало завдання створити на горі підрозділ гірської пошуково-рятувальної служби. Коли я про це дізнався, то в мене з’явилося бажання там працювати. Я сказав про це нашому керівництву і зі мною провели своєрідну співбесіду, після якої запропонували роботу в Явірницькому пошуково-рятувальному відділенні. Моє хобі стало моєю роботою. Адже я дуже люблю гори. Мабуть тому, що з 11 років ходив в походи. Після служби в армії почав займатися альпінізмом і скелелазінням.

  • Розкажіть детальніше про Явірницьке пошуково-рятувальне відділення.

Взагалі наш підрозділ є унікальним. Оскільки, ми перший пошуково-рятувальний підрозділ, який знаходиться на високогір’ї. Тим більше, на горі, яка є третьою по висоті в Україні. Буквально через рік роботи в тестовому режимі ми почали працювати на постійній основі. З того часу минуло вже два роки.

  • Як взагалі організована робота відділення на горі Піп Іван?

Оскільки це відділення є віддаленим від населених пунктів і розташоване на високогір’ї, то там можлива робота лише вахтовим методом. Щоб все правильно організувати і все відповідало керівним документам була проведена велика робота. До того, як ми почали працювати, схожа методика роботи була лише в Чорнобильській зоні, отож ми перейняли їхній досвід. Відділення працює за наступним графіком: люди чергують чотири доби на горі, також їм дають один день для того, щоб доїхати додому і один день щоб доїхати на службу. Між вахтами рятувальники мають 10 днів на відпочинок. Також один раз на місяць ми збираємося на службову підготовку. Це може бути навчання по медицині, гірськолижна підготовка чи відпрацювання елементів роботи з мотузками на скелях.

 

  • Як виглядає один робочий день гірського рятувальника?

Ну все залежить від пори року.  Взимку ранок здебільшого починається з розчищання снігу. Буває таке, що хуртовина може повністю заблокувати двері. Якщо говорити про осінь, то день починається із зарядки, потім прибираємо в приміщенні і снідаємо. Далі йде заповнення службової документації і уточнення метеорологічної ситуації. Тричі на день ми фіксуємо дані погодних умов. Окрім того впродовж цілого дня, якщо є час, то ми ведемо статистику скільки людей піднялося на гору. Рятувальники увесь день спілкуються з туристами. Влітку дуже багато людей піднімається на вершину, хтось може уточнити маршрут, а хтось порадитися чи варто продовжувати мандрівку, бо не знають яка буде погода далі. Ми доволі часто надаємо консультативну допомогу. Взагалі, допомагаємо як можемо. Не завжди це наші прямі обов’язки – рятування життя. Буває таке, що складні погодні умови і допомагаємо людям спуститися з гори. Також слідкуємо за чистотою, бо туристи іноді можуть не прибрати за собою. Я думаю, що часто це несвідомо, люди просто забувають. Але ми нагадуємо (авт.-сміється).

Ввечері складаємо звіт, адже кожного дня надсилаємо інформацію по загальних погодних умовах на оперативно-координаційний центр. Також ведемо сторінку  у Фейсбуці, де викладаємо інформацію про поточні погодні умови. Доглядаємо за спорядженням, адже у нас дуже багато рятувального інвентарю. Це мотузки, системи, карабіни, льодоруби, лавинні біпери, лижі снігоступи.

Ну і звісно ж, ми завжди готові прийти на допомогу людям. У нас є телефон, який працює цілодобово. Після отримання дзвінка впродовж 15 хвилин ми готові вийти на пошуково-рятувальні роботи.

  • Чи є жінки, які працюють рятувальниками?

Звичайно. Є на посадах фельдшерів і є одна жінка яка працює гірським рятувальником.

  • Яка найскладніша пора року для рятувальника в горах?

Тут навіть не можу чітко сказати. Завжди є труднощі, в будь-яку пору року.  Проте небезпечніше працювати взимку. Ми перебуваємо на високогір’ї, тут можуть бути складні погодні умови: низька температура, практично нульова видимість, сильний вітер та лавинна небезпека.

  • Туристи в горах можуть і загубитися, і травмуватися. Що трапляється частіше?

Більше травмуються. Ми в такому випадку маємо надати першу домедичну допомогу: накласти шину і допомогти з мобілізацією. Робити ін’єкції чи давати пігулки нам заборонено.

 

  • Чи пам’ятаєте своє перше чергування?

Пам’ятаю одне з моїх перших чергувань. Запам’яталося тим, що ми прийняли на ночівлю жінку з Києва, яка опинилася на високогір’ї ввечері. Та пані вийшла без води, без їжі, навіть не мала спальника чи карімата, не кажу вже про намет. У неї був досить цікавий план: жінка думала, що приїхавши о 6 годині ранку до Івано-Франківська, звідти вона поїде у Верховину, відтак в с. Дземброня, підніметься на гору Піп Іван, зійде з гори і встигне на вечірній потяг з Франківська до Києва. Але тільки о 20:00 годині київська туристка вийшла на гору. Також під час одного з моїх перших чергувань ми прийняли на нічліг групу туристів з Косова. Це також було влітку, але люди тоді потрапили під дощ, дуже змокли, змерзли, ми їх прийняли до себе, напоїли чаєм і відігріли.

При нашому підрозділі діє аварійний притулок. Наголошую, аварійний, а не туристичний. Різниця в тому, що туристичним притулком може користуватися хто завгодно, натомість аварійний – лише для тих, кому потрібна допомога.  Наприклад, погіршилися погодні умови, а людям треба десь заховатися.

  • Робота гірського рятувальника складна і небезпечна. Проте в кожній роботі є певні курйозні моменти. У вас бувало щось таке?

Буває всяке, не можу сказати, що курйозні випадки, радше дивні. Одна група туристів розділилася і загубили товариша. Відповідно до нас звернулися за допомогою, ми шукали того туриста декілька днів, а виявляється, що він вже давно вдома. Найцікавішим був останній випадок. Дзвонить до нас жінка з Києва і каже, що її син ще вчора мав повернутися додому з туристичного походу, а  його досі немає і на зв’язок він не виходить. Рятувальники вирушили шукати хлопця, а виявилося, що у нього все добре. Ну телефон розрядився, бо він довго був у горах, а мама просто поплутала дати і каже: «А, точно, то він сьогодні має повернутися».

  • Коли до вас надходить повідомлення про зникнення людини. На скільки розумію точних координатів вам ніхто не скаже. Як ви знаєте де шукати?

Перш за все ми стараємося отримати максимальну інформацію у заявника. Коли людина пішла в гори, який був план, у що одягнена, вік, як виглядає і тд. Якщо у нас є туристичні групи на реєстрації, то зідзвонюємося з ними і питаємо чи не бачили нікого. Зібравши усю можливу інформацію злучаються підрозділи одного відділення, іноді можна і два відділення залучити, все залежить від обставин. Якщо на маршрутах зустрічаємо туристів, то у них такою розпитуємо.

 

  • Завжди знаходите зниклих людей, чи є зниклі безвісти?

Є випадки, що люди зникають взимку, а тіло можуть знайти аж навесні, коли сніг розтане. Таке трапляється не часто, на щастя, в моїй практиці такого не було. Були летальні випадки, але ми знаходили людину впродовж доби. А цієї зими турист взимку блукав горами три дні, Слава Богу залишився живим.

  • Які навички повинна мати людина котра хоче стати гірським рятувальником?

Відмінна фізична підготовка та досвід. Також потрібно мати певний рівень технічних навик у роботі х технічним спорядженням, стояти на лижах. Перш за все, треба цю роботу любити.

  • Які поради дасте туристам-початківцям?

Перш за все до планування туристичних походів треба підходити розумно і виважено. Людина має зважати на власний досвід, звернути увагу на маршрут, врахувати погодні умови. Має бути належна екіпіровка, відповідно до кожної пори року має бути відповідне спорядження: взуття, одяг, наплічник, спальник, карімат. Але найголовніше – це вибрати правильний маршрут. Якщо людина немає ніякого досвіду, то краще долучатися до групи туристів, чи скористатися послугами гіда, але в жодному разі не йти в гори самостійно.

Доволі часто ми зустрічаємо в горах туристів, які ходять по одному. Так не варто робити. Гори – це місце підвищеної небезпеки, там можна травмуватися, немає хорошого покриття мобільного зв’язку і ряд інших чинників. Якщо людина іде сама, то наражає себе на небезпеку.

 

 

Розмовляла Марія Франчук

Теги
Коментар

Випадкові новини

Опитування

Який літній відпочинок в Івано-Франківській області Ви вважаєте найкращим?