Хроніки подій

Як допитують "на підвалі МГБ ЛНР" - розповідь очевидця

2018-01-12 12:31:14 0

 

Владислав Овчаренко - 21-річний луганчанин, фанат місцевого футбольного клубу "Зоря", який провів майже 15 місяців у полоні невизнаної "ЛНР".

Восени 2016 року його разом з товаришем Артемом Ахмеровим затримали у Луганську, й згодом "суд" самопроголошеної "республіки" присудив їм тривалі строки у колонії за звинуваченнями у шпигунстві та спаленні прапора "ЛНР".

Наприкінці минулого року обох звільнили в рамках обміну полоненими і доправили на підконтрольну Києву територію.

Своїми спогадами про полон Владислав Овчаренко поділився із ВВС Україна.

Спалили прапор

 

BBC Україна: Чому вирішили залишитися в Луганську у 2014-му?

Владислав Овчаренко: Думав, що все швидко закінчиться, АТО ж не може тривати три роки. Та і їхати було особливо нікуди.

BBC Україна: Чим займалися?

В.О.: Працював, намагався ні в що не втручатися. Але в один момент зрозумів, що сидіти без діла - не варіант.

Була пропозиція від хлопців з "Айдару" допомагати їм інформаційно, була пропозиція від ЗСУ. З ними спілкувався…

BBC Україна: Що за історія зі спаленим прапором "ЛНР"?

В.О.: Ми хотіли зняти відео в пам'ять про нашого загиблого друга, який воював у "Азові" та загинув в Іловайську - Олега Аксененкова, позивний "Аксен". У нас був банер з датами його народження та смерті й написом: "Вічна шана тим, хто загинув за Україну".

На його тлі я зробив промову, а далі у нас спонтанно з'явилася ідея спалити прапор "ЛНР". В однієї людини чарівним чином виявився такий прапор, й ми одразу вирішили, що з ним робити.

Зняли це все на тлі банера "Луганськ - це Україна".

BBC Україна: Куди виклали відео?

В.О.: Спочатку у закриту групу, а потім у Twitter "Луганська хунта". Далі воно розлетілося всім інтернетом.

Затримання і допити

 

BBC Україна: Як вас затримали?

В.О.: Затримали нас 10 жовтня 2016 року в центрі Луганська. Там був мітинг проти збройної місії ОБСЄ.

Ми хотіли подивитися на цю "двіжуху".

Підійшли до пам'ятника Леніну, нас з усіх сторін оточили оперативники з "МГБ" (Самопроголошене "Міністерство державної безпеки ЛНР". - Ред.).

У нас відібрали паспорти і телефони. Кажуть: ідемо за нами, обличчям донизу. Нас закинули у мікроавтобус, повезли до колишньої будівлі СБУ. Далі - пакет на голову і вперед.

З 10 жовтня ми перебували в полоні. Ці хлопці проводили допити, тортури.

Перші два місяці, доки йшло слідство, нас тримали у підвалі "МГБ". 6 грудня нас перевезли у луганське СІЗО.

BBC Україна: Як до вас ставилися?

В.О.: Жахливо. Нас, у принципі, за людей не вважали. У камері не було туалету - виводили двічі на день. Годували теж двічі на день. Слава богу, дозволяли передавати "передачки" від батьків.

Підвал - це спецізолятор "МГБ". Шалений контроль, скрізь камери. Ми там були, як мавпи у клітці.

Перший місяць були щоденні допити, били, знущалися. Погрожували мені й батькам - що вони опиняться поруч, що їх вб'ють.

BBC Україна: Яким був фізичний вплив?

В.О.: Побиття... - мені, наприклад, зривали нігті з пальців. Били різними предметами. Били дуже довго.

Деяких хлопців катували струмом або "шокером", який приставляли до найчутливіших частин тіла. Або "катушкою" - це коли клеми приєднують до голови та інших кінцівок.

До мене у камеру якось закинули хлопця, то від нього тхнуло спаленим м'ясом...

BBC Україна: Чому таке робили?Ви не відповідали на якісь їхні питання?

В.О.: Вони придумували питання, на які немає відповіді. У мене питали, де методички НАТО. Хтось їм сказав, що вони були у мене вдома. А я вперше слово "методички" почув 12 жовтня у них на допиті...

Після моєї фрази, що я не знаю, де вони, один з їхніх "оперів" розбив об мою голову стілець.

BBC Україна: Був і моральний тиск?

В.О.: Так, намагалися тиснути через моїх батьків. Казали, що помістять їх та мою дівчину поруч зі мною. Будуть над ними знущатися у мене на очах…

BBC Україна: Що конкретно від вас хотіли?

В.О.: Щоб я підписав документи, де зізнаюся, що передавав інформацію збройним силам, готував різні диверсії.

У них був готовий текст, просто треба було підписати.

BBC Україна: Підписали?

В.О.: Підписав. Але на побиття це особливо не вплинуло, все одно били.

Нас перестали чіпати, коли приїхали хлопці з "НТВ", російського телебачення, і зняли про нас ролик, що у Луганську затримали лідерів неонацистських осередків, які нібито допомагали полку "Азов"...

З того дня нас ніхто не чіпав.

BBC Україна: Які умови були у СІЗО, кращі ніж "на підвалі МГБ"?

В.О.: Трохи кращі, можна було хоча б у туалет чи душ сходити. Частіше передачі носили.

Не очікував, що мене там хтось морально підтримає. Але хлопці допомагали - звичайні арештанти, злочинці. Хтось з них сидів за крадіжку, хтось за вбивство. Вони підтримували, чим могли.

Але були й такі, які казали: "укроп" тощо.

17 років колонії

BBC Україна: Як дізнавалися про те, що відбувається назовні?

В.О.: Лише через те, що показували по телевізору.

BBC Україна: З батьками спілкувалися?

В.О.: 13 листопада 2017 року була перша зустріч з ними. Тоді дізнався, що я є у списках на обмін, що на мою та Артемову підтримку проводили фанатські марші.

BBC Україна: Що було на суді?

В.О.: 25 жовтня 2017 року нам винесли останній вирок. Мені дали 17 років колонії особливого режиму, Артему - 13…

Мені тоді було 20 років, а коли затримали - взагалі 19. Тобто, 17 років - це все моє життя. Але я розумів, що довго це тривати не може - максимум рік-два. А вийшло так, що обмін відбувся за два місяці.

У вироку було написано, що я скоїв державну зраду - займався шпигунством. За це мені дали 16 років. І ще рік - за спалений прапор "ЛНР".

BBC Україна: Але ж ви дійсно передавали якусь інформацію…

В.О.: Ми не є громадянами "ЛНР", ми українці. Як я, громадянин України, можу зрадити вигадану республіку? Це ж маячня.

BBC Україна: Які зараз настрої у людей в Луганську?

В.О.: Після чотирьох років війни люди починають прозрівати, що з "ЛНР" жити довго не вийде. Всі хочуть, щоб все це вже закінчилося.

Скажу відверто: більшості все одно, що буде далі - Росія, Ізраїль чи Україна. Лише б не було "ЛНР".

До "республіки" ставляться дуже погано, адже всі бачать, що там беззаконня, вся влада у людей зі зброєю…

BBC Україна: Чи були росіяни серед тих, хто вас утримував?

В.О.: Були люди, які розмовляли не з нашим акцентом, схожим на російський. Вони приходили без розпізнавальних знаків, у балаклавах.

Були також "оператори", які нас знімали на відео, потім воно з'являлося на YouTube, а також транслювалося в Росії.

Але я не можу точно сказати, що це були саме росіяни.

BBC Україна: Про що спілкувалися з російськими журналістами?

В.О.: Ми вже знали, що треба казати.

Нас питали, чи проходили ми десь бойову підготовку, чи передавали дані, чи входимо до ультрас. Відповіді були написані заздалегідь. Залишалося лише нас привести, щоб ми все сказали на камеру.

Перед кожним відео у нас був окремий листок - ось запам'ятай, що тобі треба говорити.

Що далі?

 

BBC Україна: До переговорів про обмін була причетна церква - РПЦ та УПЦ (МП). Спілкувалися з їхніми представниками?

В.О.: Ні. Я не розумію, як церква взагалі причетна до військових дій. Обмін полоненими - це все ж військова операція.

Як церква впливає на війну та на військових - для мене це загадка.

BBC Україна: Почуття вдячності до них є?

В.О.: Вдячні усім, хто причетний до обміну. Дай бог, він не останній.

Але іноді не розумієш, як люди, що від початку не були пов'язані з цим обміном, раптом раз - і відіграють найважливішу роль у цих процесах…

BBC Україна: Держава зараз допомагає?

В.О.: Нас безкоштовно лікують, допомагають реабілітуватися.

Всім рештою займаються лише волонтери. У моєму випадку хлопці з "Азова" винайняли квартиру мені й батькам, допомагають з продуктами та трохи грошима.

Від держави матеріальної допомоги ми поки що не отримали.

BBC Україна: Які плани на майбутнє?

В.О.: У першу чергу - прийти до тями, а далі знайти роботу. Влітку планую вступати на факультет журналістики.

Ще хочеться швидше на трибуну - повернутися на футбол.

BBC Україна: Полон згадується?

В.О.: Звичайно, іноді сниться, ніби знову потрапляю на "МГБ". Але це такі швидкоплинні спогади...

BBC Україна: Думаєте колись повернутися до Луганська?

В.О.: Сподіваюся, що дуже скоро прийдемо додому. Із синьо-жовтим прапором та цілою армією друзів.

Джерело

 

Теги
Коментар

Випадкові новини

Опитування

Чи потрібно покращити якість муралів у Івано-Франківську?