Цікаве

«Моя любов до тварин родом з дитинства», – інтерв'ю з директоркою Луцького зоопарку

2020-03-14 19:32:37 0

 

Кожен день очільниці Луцького зоопарку Людмили Денисенкопочинається з обходу території звіринцю. Та й упродовж дня вона не сидить на місці, мало того, й досі не має власного кабінету. Утім, каже директорка, робота з тваринами – не кабінетна. В ефірі програми «Про життя» телеканалу «Аверс» пані Людмила розповіла про будні зоопарку, про те, як перезимували, а також поділилася, чим дивуватимуть відвідувачів у новому сезоні.

   Коли ми були у вас у господарстві, намагалися побачити всіх підопічних. А ви своїх улюбленців усіх знаєте?

Так, звичайно, я знаю їх напам‘ять стовідсотково, і коли на початку року ми пишемо список тварин, які є, завжди намагаюся це робити у себе в кабінеті, подумки проходячи всі вольєри. Я знаю, хто за ким і де стоїть, яка кількість цих особин, коли хто народився.

Наразі у нас близько 700 особин, 150 видів тварин. За майже сім років їх кількість збільшилась утричі, а кількість видів тварин – із 40 до 150. Дуже тішимося тим, що нам вдалося залучити екзотичних тварин. Насправді Луцький зоопарк завжди був обділений, тому що основна експозиція тварин 8-10 років тому складалася лише з тих, які були притаманні нашому регіону або Україні. Не всі мають можливість подорожувати, побачити у природному середовищі такий вид тварин, як лемур Ката з острова Мадагаскар, чи приматів, які живуть у теплих країнах. Через схожість на людей примати мають неабияку популярність, біля них завжди багато відвідувачів. Тому що можна спостерігати і за стосунками між особинами, і за стосунками у сім‘ї.

У нас є пара зелених мавпочок, яких подарували на відкриття Луцькому зоопарку в 2015 році, це найбагатодітніша сім‘я нашого зоопарку, тому що буквально два тижні тому у них народився шостий малюк. Зараз за ними спостерігати найцікавіше, тому що старші дітки взяли обов‘язки з догляду за малюком на себе, а мамі лишили тільки функцію годування. Не можемо оминути і папуг. У Луцькому зоопарку є папуги, які розмовляють, мають яскраве забарвлення.

Кожен відвідувач за годину або 90 хвилин може побачити, наскільки яскравим є світ тварин, і вийти з гарними емоціями, усмішкою та бажанням повернутися. Вся робота зоопарку побудована на створенні умов у першу чергу.

Перша половина дня для всіх працівників минає так: харчування, облаштування вольєрів, декорація. Друга половина дня майже у всіх – це спостереження за своїми відділами, за тваринами. Це ще й урізноманітнення їхнього перебування, тому що, як не крути, взимку тварини перебувають у зимових приміщеннях, які менші, ніж вигульні майданчики, і не всіх ми можемо випустити. Тому, щоб тваринки не сумували й змогли використати природні навички, зоотехнологи та інші працівники вигадують різноманітні іграшки, сховки, роблять для них різні подарунки. Якщо це сурикати, то їжу ховають, вони мають її добути, для папуг з різних гілок дерев роблять усілякі кільця, з яких вони потім будують гнізда, продумують, які будуть будиночки, оскільки ми активно готуємося до весняного періоду і появи малят. Хоча перші малюки вже з‘явились у січні – це баранчики та козенята, чому ми дуже тішимось і вже в першій половині березня будемо показувати їх відвідувачам.

   Я не думала побачити ведмедів цієї пори. Думала, вони ще сплять.

Ведмеді, яких ви бачили, – це наймолодші мешканці зоопарку, їм чотири роки. Старі ведмеді все ж залягли в зимову сплячку. У нас є ведмедиця Марта, яка в середині жовтня як за годинником починає рити барліг і впадати у сплячку першою за всіх і останньою вона буде з цієї сплячки виходити. Працівники зоопарку не очікували на теплу зиму і готували їм барлогу, зносили сухе листя, сіно, солому, гілки дерев, а самі клишоногі собі декорували, облаштовували на свій смак барлогу.

Старі ведмеді залягли в сплячку, взнаки дається вік, найстарішим по 28-30 років, ми йдемо до рекорду, можливо, навіть в Україні, тому що у природі ведмеді живуть 15-20 років. В зоопарках усе-таки тривалість життя в рази більша. Деякі ведмеді три роки приглядалися до нових помешкань і деякі з них цьогоріч відмовилися від барлогу, деякі згадали, що в них є земля у вольєрі й почали рити абсолютно свої барлоги. Зима пішла нам на краще, тому що це економія електроносіїв, радіємо, що так легко перезимували.

  У вас така шалена любов до тварин з дитинства чи це таке напрацьоване, набуте?

Це любов з дитинства, і я дуже вдячна батькам, які підтримували мої ініціативи зносити додому поранених пташенят, цуценят, кошенят. Звісно, я також ходила їх підгодовувати, починаючи від птахів, потім вже прийшла як волонтер до зоопарку. Тварин потрібно відчувати, а вони, своєю чергою, відчувають ставлення до них.

Кожен мій робочий день починається з обходу території зоопарку, щоб пересвідчитися, що всі мешканці в порядку. Мені вистачає одного погляду чи пози тварини, щоб зрозуміти, що з нею щось негаразд. Тепла зима пішла на користь і через те, що є спільні хвороби людей і тварин. Коли хтось із працівників захворів, у нього, наприклад, нежить, тоді йому не можна заходити до приматів, ми вже бережемо життя тварин, ходимо тоді в масках. Цієї зими не хворіли ні працівники, ні тварини.

   Коли завершується ваш робочий день?

Він завершується по-різному, можливо, і не завжди тоді, коли потрібно, о 17 чи 18 годині. Влітку взагалі до останнього відвідувача, але це любов, я себе не змушую. Бачу результат, ставлення лучан, колег з інших зоопарків, радію, що все-таки Луцький зоопарк зайняв свою, доволі хорошу нішу серед українських зоопарків. На сезон 2020 року ми вже плануємо, які будуть новинки, показові годівлі, в нас уже триває будівництво трьох нових павільйонів, ми веземо нових мешканців, допомагаємо тваринам з цирку. Дуже багато планів, і це насправді круто. Коли бачу результат, отримую задоволення.Скільки працівників у вас в колективі?

50 людей. Я дуже суворий керівник, якщо з тваринами лагідна, то стосовно людей в мене дуже висока планка до роботи, до її виконання. У нас є щотижневі збори колективу, де ми обговорюємо, як маємо спілкуватися з відвідувачами, із тими, хто порушує якісь правила, і ця щотижнева робота дає результати. На цих плануваннях робочого часу я абсолютно не усміхнена, усмішка у мене з‘являється, коли ми гарно проводимо свята, на яких вже маємо свою аудиторію, люди приходять, люблять це, цікавляться, телефонують. Робота в нас не ділиться. Якщо на якомусь відділі з якоїсь причини немає працівника, то навіть озеленювачі йдуть допомагати прибирати продукти, наприклад, якщо хтось захворів, можемо замінити. Я теж заміняю працівників. Знаю, як нагодувати всіх тварин, яка це має бути порція і, по суті, можу замінити будь-якого годувальника. Працівники це бачать і підхоплюють цю ініціативу.

   Ви ж спілкуєтеся з керівниками інших зоопарків. У нас всі такі директори, як ви? Скажімо, одеський директор може, як ви, зайти і погодувати тварин?

Одеський директор може одягнути на себе костюм тваринки, співати, грати і веселити відвідувачів. У кожного є якась родзинка. Родзинкою Луцького зоопарку є директор-жінка, тому що більшість зоопарків очолюють чоловіки. Є ще старша жінка, яка керує зоопарком у місті Мена, але чомусь вони не надто хочуть з нами спілкуватися. Коли вони приїжджають до нас у гості, то кажуть, що жіночу руку видно всюди.

Мабуть, ви там улюблениця, раз так вийшло, що працюєте фактично у чоловічому товаристві.

Вони мене, звісно, більше підтримують і, можливо, десь навіть знижку роблять, тому що менше часу очолюю зоопарк. Тому що є директори, які по 30 років працюють. Їхню довіру та повагу потрібно заслужити.

   Цей обмін важливий?

Важливий не тільки обмін, а й спілкування працівників зоопарків, тому в будь-яку поїздку я намагаюся брати когось із працівників, і вони повертаються зовсім іншими, тому що бачать, що таку ж роботу роблять і працівники інших зоопарків. Якщо виникають якісь проблеми, вони можуть подзвонити ветлікарям інших зоопарків і проконсультуватися. Це надихає на роботу, тому що жоден ВНЗ в Україні не випускає працівника зоопарку. Дуже добре, коли є базова освіта, хоча б біологічна. У нас із біологічною освітою з 50 людей лише один працівник, і це головний інженер-електрик. Студенти з біологічного факультету в нас проходять практику.

   Працівники вашого зоопарку розповіли, що коли ви їдете відпочивати, то це не завжди відпочинок, а з кожної поїздки привозите щось цікаве та корисне. Цього разу було чи буде так само?

Ми, чотири директори зоопарків, були за кордоном у зоопарку Бангкока і на фермах для слонів, переймали досвід. Будь-які вольєри, вистави, робота зоопарку – я фотографую все: від форми працівників до того, як вони облаштовують вольєри. Також знімаю все це на відео та показую потім своїм працівникам. Цього року в зоопарку Сафарі-парк, який має 54 гектари, мені дуже сподобалось, що перш ніж продати квиток, у відвідувачів перевіряли сумки на наявність сторонніх предметів, їжі чи навіть питної води, оскільки з цим всім не можна заходити на територію зоопарку. Лише після огляду можна піти та придбати квиток.

У нас я борюся з тим, що відвідувачам не можна годувати тварин, не можна їздити на самокатах, велосипедах. Але психологія наших людей чомусь так влаштована, мовляв, хто таке придумав. Це не придумали, є якісь загальні правила. У той зоопарк не пускають навіть з надувними кульками, тому що кулька може луснути, а тварина – злякатися, поранитись, вибити огорожу, побігти у натовп людей. Це все є засоби і заходи безпеки. Зоопарк – це небезпечне місце. Це не іграшка, тому потрібно відповідально ставитися до прохань чи правил, встановлених у цьому закладі. Після придбання квитка є система перевірки, після цього кожному дають наліпку з номером, завдяки чому працівники зоопарку будуть розуміти, що ви є відвідувачем. Усі поїздки мають бути пов‘язані з тваринами. Ми приїжджаємо і втілюємо ці ідеї у нашому зоопарку.

   На роботі, на території зоопарку ви почуваєтеся ким? Очевидно, що ви без парфумів, без підборів, без прикрас.

Можна зачепитися за це, бо це теж правила техніки безпеки. Але то улюблена робота. Я вам скажу, що джинси, зручна форма одягу, футболки – я теж з цим довго воювала. Хотіла, щоб працівників зоопарку бачили, розуміли, що це не пересічні люди. Цього року ми ввели бейджики з фотографіями, посадами, щоб людини розуміли, чому їм роблять зауваження. Це не кабінетна робота. За сім років у мене немає кабінету директора. Всі перемовини, підписання контрактів, зустрічі з постачальниками проводимо в бухгалтерії. У зимовий період там ще й перебувають рептилії, анаконда, ігуана, папуги, які іноді й нас перекрикують. Я вдячна дівчатам, що вони розуміють і не просять забрати тварин, не скаржаться. Усі ми розуміємо, що це зоопарк, а не театр чи якесь інше приміщення. Ми працюємо з тваринами, для тварин, задля тварин. Навіть свою весільну фотосесію я проводила в зоопарку, хоча у фотографа був шок.

   Це улюблене місце. Воно чітко визначене?

Ну, воно точно на другому місці після родини, а подекуди вони навіть міняються місцями. Можливо, ця любов навіть у дечому заважала, тому що в період занепаду зоопарку я його не могла побачити. Я настільки любила тварин, які там були, що не бачила того занепаду, до якого ми йшли. Це був просто якийсь застій, але було велике бажання все змінити. Коли мене призначили на посаду директора, вже з першої хвилини починала думати, що буду показувати через рік, розуміла, що розслаблятися, відкладати на завтра не виходить.

До реконструкції ми два роки намагалися щось зробити своїми силами, у нас стало більше відвідувачів, якісь експозиції робили до подарованих тварин. Ми зрозуміли, що те, що можемо придбати, – це птахи, тож почали розвивати колекцію птахів у Луцькому зоопарку. Ці два роки робили невеликі кроки, а реконструкція – це взагалі унікальне явище в зоопарку, що працює, оскільки це не був будівельний майданчик, який можна було опечатати й написати строки здавання, там були тварини, які мали свої потреби. Тому насправді я тішуся, що зачиненим для відвідувачів зоопарк був лише два тижні за 10 місяців реконструкції. Також тішуся з того, що вся колекція тварин добула до відкриття зоопарку та ще й збільшилася. Тоді в нас уперше з‘явилися тигренята, які подарував Київський зоопарк на перетримку. Коли вперше приїхали директори всіх зоопарків на відкриття, почалася наша дружня співпраця, яка триває донині.

   Ви щаслива людина?

Напевно, так. Щастя – це мати улюблену роботу, міцну сім‘ю, здорових діток. Щастя – це коли мрії здійснюються. Ми з вами почали з дитинства, із мрій, всі діти ляльками гралися, а я з лисицею гуляла. Коли була волонтером, колишній директор зоопарку дав мені тваринку, яку я виростила, з якою гуляла парком – це була лисиця. Коли почала працювати в Луцькому зоопарку, тодішній директор сказав: «Це майбутній директор звіринцю».

Якби я не була в зоопарку, все одно поєднувала б своє життя з тваринами. Навіть коли ми з сім‘єю думали залишити Україну, я казала чоловікові, що не можу цього зробити, бо в мене тут зоопарк. Він казав, що там теж будуть зоопарки і я зможу працювати в іншому, на що я відповіла, що цей зоопарк мені рідний. Можливо, я змогла передати працівникам свою любов до тварин і довести лучанам, що цей зоопарк гідний і нам немає чого соромитися. Колись ми всі їздили в Рівненський зоопарк і, хоча я сама його дуже люблю, завжди казала, що рівняни нас любити не будуть, ми маємо самі полюбити своє, пишатися ним, тоді й інші будуть до нас приїжджати. Зараз ми маємо гостей з різних областей, і це насправді тішить, тому що то результат роботи і любові.

Джерело

Теги
Коментар

Випадкові новини

Опитування

Немає відкритих опитувань