Цікаве

В гостях у Перса. У франківській кав’ярні працює незвичайний менеджер

2020-03-06 11:30:07 0

 

Ірина та Петро Іващенки понад рік тому переїхали до затишного Івано-Франківська з гамірної Одеси. З собою привезли Перса – вуличного одеського кота, який і надихнув їх відкрити кав’ярню свого імені – “Пана Персидського”.

А ще у цьому закладі на вулиці Івасюка дружні до військових, бо ж Петро – десантник, пише Репортер.

З підвалу виманили сосискою

Великий кіт персикового кольору сидить за барною стійкою. Гонорово, як власник. Ірина Іващенко сміється, що так і є. Він тут за всім та всіма наглядає.

Ірина родом із Харкова, її чоловік – з Чернігівщини. Іващенки довго жили в Одесі, а у грудні минулого року вирішили переїхати до Франківська.

Ірина – вільний маркетолог, працює на фрілансі. Петро військовий, два роки тому пішов на пенсію і постало питання, чим зай­матися далі. Працювати на когось не хотілося. Мріяли про свою справу. Оскільки діти вже дорослі, до місця їх нічого не прив’язувало, то зібралися й поїхали. Кажуть, завжди хотіли пожити десь на заході. У Франківську їм дуже подобається.

У квітні минулого року відкрили тут кав’ярню, назвали на честь свого кота – «Пана Персидського».

«Усе дуже просто – ми сприймаємо його як члена родини, – розповідає Ірина. – Хоча багато людей каже, що це такий хід, аби заманювати більше людей. Насправді ми хотіли щось таке, аби бути з ним постійно».

Перс у Іващенків з’явився позаминулого Різдва. Кішка у дворі народила чотирьох гарненьких тлустих кошенят. Перс приглянувся одразу. Сміються, що з підвалу виманили його сосискою та забрали в сім’ю. Тепер він з ними всюди, ще й працює.

Коли хоче вихідний

Персик на роботі не щодня. Як йому захочеться, бо ж він тут начальник. А ще, за словами Ірини, він часто втомлюється.

«Ніхто не вірить, – каже жінка. – У нас є лише один негативний відгук у фейсбуці через це. Людина спеціально приїхала до кота, а його на роботі нема. Я розумію, бо десь з центру чи з Пасічної їхали, а для Франківська, як виявилося, це далеко».

Зранку, коли Іващенки збираються на роботу, ставлять на підлогу клітку. Іноді перс сам туди забігає, а то просто на плечі застрибує і готовий до роботи. Буває, що ховається – значить, хоче вихідний.

У кав’ярні має улюблене місце – за останнім столиком в кінці залу. Там собі солодко спить чи спостерігає. Сидить, дивиться у вікно, хтось побачить і зайде. Через кота дізнаються і про каву.

«Перса на районі всі знають, – хвалиться Ірина. – Йдемо раз по вулиці, несемо його на плечі. Йде якась бабуся і каже: «О, який котик!». А потім така обертається й до нього: «Персе, то ти?!».

Розказують, що часто приходить жінка, яка з Донецька виїхала з трьома котами. «Каже, як я їх залишу – вони ж патріоти! З Криму люди з двома собаками виїхали, – говорять Іващенки. – Ми це дуже розуміємо, бо теж Перса б не кинули. Це член родини – Перс Петрович. Ми сину дзвонимо й кажемо, що в нього конкурент з’явився».

За словами Ірини, в Одесі коти визнані частиною екосистеми міста. Там усі жеки зобов’язані забезпечити хвостатим доступ до підвалів. Їх підгодовують, коти там точно не голодні. У Франківську, кажуть, вуличних котів знач­но менше.

Ще розповідають, що у Харкові є таксист, який їздить з рудим котом. А у Дніп­рі, в облдержадміністрації, кіт живе та ходить на наради.

Персовий командир

Петро Іващенко пригадує, як одного разу зайшов чоловік, взяв з собою каву, а потім побачив Перса. Сів навпроти нього і, напевно, з півтори години сидів і дивився.

«Аж не дихав. Вже нікуди не спішив. Видно, любить людина котів», – посміхається чоловік. Петро страшенно любить свого чотирилапого. А Перс лише його і признає за господаря-командира.

У Петра за плечима 33 роки військової служби. У 2014 році воював на Луганщині, біля Щастя. Тоді були перші Мінські угоди. Вдень, каже, 10-14 обстрілів, і то вважалося тихо…

Нині в зону ООС готується їхній син. Він служить у військах спецпризначення.

Про армію Петро говорить мало, єдине – іноді сумує за людьми, з якими служив. Хтось із випускників приїздить до нього, приходять на каву, часто дзвонять. Багато з них зараз на фронті.

Для військових у кав’ярні діє знижка.

За рибу віддав би все

Перс і кав’ярня допомогли Іващенкам соціалізуватися у Франківську. Посміхаються, що тепер знають, до кого звернутися з ремонтом машини чи ще за чимось. За цей рік знайшли багато класних людей, друзів.

Місто їм подобається затишком й тим, що легко та швидко можна доїхати з будь-якої точки, а то й пройтися.

«Після Одеси й Харкова це перевага, бо ж менше витрачаєш на дорогу. У тебе з’являється більше часу на себе, сім’ю, друзів, бізнес, – говорять Іващенки. – Ті, хто живе у Франківську давно, просто не розуміють, наскільки це круто».

Ще, кажуть, люди тут добрі й відкриті. Навіть конкуренти. Дали всі контакти, які потрібні для роботи.

«Були в Одесі на Дерибасівській? І як? – запитує Петро. – Страшне? Ми недавно відкрили для себе вулицю Шевченка. Ніяка Дерибасівська не зрівняється! А транспорт, який ходить за розкладом…».

За великим містом анітрохи не сумують. Кажуть, хіба Перс за свіжою рибкою скучає.

«Я часто ходив на риболовлю на море, морозили йому, – розказує Петро. – Кілька днів тому один рибалка за кавою приходив, побачив Перса і приніс йому рибу. То тут страшне робилося!».

Коти в кафе – не новина

Цікаво, що першу у світі котячу кав’ярню відкрили в місті Тайбей, на Тайвані, в 1998 році. У 2004 році кото-кафе з’явилися в Японії. Нині там близько 40 котячих закладів.

Пізніше ця мода перемістилася до Європи та Америки. У Відні відкрили у 2012, через рік котячі кав’ярні з’явилися в кількох містах Німеччини. Ще через рік – у Франції, потім у Латвії. До Канади й США тренд докотився у 2014 році.

В Україні перша така кав’ярня відкрилася у Львові у червні 2015. Того ж року – в Черкасах. Нині в Україні котячі кафе є ще у Дніп­рі, Харкові, Одесі та Києві.

 

Джерело

Теги
Коментар

Випадкові новини

Опитування

Чи дотримуєтесь ви карантину?