Юридична консультація

Щодо прав та способів захисту земельних прав

2017-09-01 13:02:29 0

 

Питання захисту прав у сфері земельних правовідносин залишається важливим та актуальним для України.

Це зумовлено низкою причин, а саме: суперечливими або незаконними діями органів місцевого самоврядування при розподілі та передачі земель у власність, протиправними відводами або вилученнями землі, а також вирішенням інших розбіжностей, які випливають з порушення права володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що виникають між громадянами, юридичними особами, державними органами та органами місцевого самоврядування.

Завдяки земельним правовідносинам ми можемо спостерігати реальний рівень ефективності земельно-правових норм та законодавчих гарантій захисту суб’єктивних прав і законних інтересів власників землі та землекористувачів, оскільки будь-які правовідносини становлять механізм дії правових норм.

Виникнення ж спірних земельних правовідносин, передусім, пов’язані з порушенням законних прав суб’єкта з боку інших осіб. Тому особи, які зазнали порушення своїх прав, мають усі законні підстави та можливості захистити їх у спосіб, передбачений чинним законодавством України. Саме про це піде мова далі у статті.

Гарантії захисту прав на землю

У ст. 3 Конституції України (далі – КУ) визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності й господарювання. Вона також закріплює рівність перед законом усіх без винятку суб’єктів права власності та гарантує кожному захист його прав і свобод (ст. 13 КУ). Ці принципові положення мають визначальне значення і для суб’єктів земельних правовідносин, що підтверджується ч. 1 ст. 152 Земельного кодексу України (далі – ЗК).

Важлива конституційна гарантія щодо захисту прав на землю міститься також у ст. 14 КУ, яка передбачає, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Водночас гарантується право власності на землю. Воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Зазначені положення КУ безпосередньо втілені у земельному законодавстві.

Так, згідно з п. «ґ» ст. 5 ЗК до основних принципів земельного законодавства належить забезпечення гарантій прав на землю. Під терміном «гарантія» ЗК розуміє спрямовані дії на забезпечення прав на володіння, користування та розпорядження землею всіх без винятку суб’єктів, які є учасниками земельних правовідносин.

Зазначені гарантії прав на землю передбачені розділом V ЗК, за яким умовно їх можна поділити на три різновиди:

  • гарантії захисту прав на землю;
  • гарантії, пов’язані з відшкодуванням збитків власникам землі та землекористувачам;
  • гарантії, пов’язані з розв’язанням земельних спорів.

Серед гарантій захисту прав на землю важливими є гарантії права власності на земельну ділянку. У ЗК зазначено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених ст. 140 ЗК або іншими законами України.

Так, у ст. 156 ЗК вказані гарантії, пов’язані з відшкодуванням власникам землі та землекористувачам збитків, заподіяних внаслідок:

  • вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;
  • тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;
  • встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;
  • погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;
  • приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;
  • неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Способи захисту земельних прав

Відповідно положень ст. 152 ЗК, власник земельної ділянки чи землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а також на відшкодування завданих збитків.

Так, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

  • визнання прав;
  • відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, та запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;
  • визнання угоди недійсною;
  • визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;
  • відшкодування заподіяних збитків;
  • застосування інших, передбачених законом, способів.

Як бачимо, способи захисту прав на землю досить неоднорідні за своїм змістом та умовами застосування. Одні з них безпосередньо спрямовані на захист права власності на земельну ділянку чи права землекористування, інші – опосередковано. Всі зазначені способи захисту прав на землю можна класифікувати на окремі самостійні групи. Зокрема, способи захисту земельних прав можна поділити на такі:

  • речово-правові;
  • зобов’язально-правові;
  • спеціальні способи захисту земельних прав.

Речово-правові способи захисту прав на землю безпосередньо спрямовані на захист суб’єктивного права власності на землю чи права землекористування осіб, які на момент порушення права не перебувають у зобов’язальних відносинах з порушником. Вони зумовлені особливим колом уповноважених чи зобов’язаних осіб та надзвичайними обставинами. До такого способу захисту земельних прав належать: визнання прав на земельну ділянку; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав; запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов); вимога власника земельної ділянки або землекористувача усунути порушення у здійсненні їхніх прав, які не пов’язані з позбавленням володіння земельною ділянкою (негаторний позов) та ін.

Зобов’язально-правові способи захисту мають на меті захист прав суб’єкта як учасника зобов’язальних відносин. До зобов’язально-правових способів захисту належать: відшкодування збитків, заподіяних невиконанням або неналежними виконанням умов договорів (відчуження, придбання, оренди (суборенди) земельної ділянки тощо); повернення власникові наданої у користування за договором оренди земельної ділянки та ін.

Спеціальні способи захисту земельних прав стосуються особливих випадків порушення прав власників земельних ділянок і землекористувачів. Вони зумовлені особливим колом уповноважених чи зобов’язаних осіб та надзвичайними обставинами. Так, спеціальними способами захисту є наступні: визнання угоди щодо земельної ділянки недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, які порушують права власників земельних ділянок і землекористувачів та ін.

Органи, уповноважені вирішувати земельні спори

Оскільки у правовій доктрині земельні спори визначаються по-різному, нижче під земельними спорами матимуться на увазі будь-які спори, що виникають із земельних відносин.

Відповідно до ст. 158 ЗК, до переліку органів, які уповноважені вирішувати земельні спори, належать суди, органи місцевого самоврядування, а також центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Так, лише судом вирішуються земельні спори щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Такі ж вимоги передбачені ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» – спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Що стосується оскарження рішень органів місцевого самоврядування щодо безоплатної передачі земель у приватну власність, то такий порядок чітко передбачений ст. 118 ЗК. Вказаною нормою врегульовано, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності та користуванні громадян, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розподілу меж районів у містах.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, вирішує земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

Водночас у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Варто також зазначити, що деякі вчені вказують на неконституційність положень ст. 158 ЗК в частині надання права вирішувати спори іншим органам, окрім судів. На їхню думку, воно суперечить ст. 124 КУ, згідно з якою правосуддя здійснюється виключно судом.

Однак у такому випадку необхідно відрізняти поняття «вирішення спору» та «правосуддя», оскільки вони співвідносяться між собою як ціле і частина. Відмежувальною ознакою правосуддя є те, що під час його здійснення вирішення спору характеризується остаточністю та неможливістю оскарження прийнятого рішення до іншої системи органів.

При цьому потрібно констатувати, що хоча норми ст. 158 ЗК дозволяють вирішувати земельні спори іншим органам, крім суду (відповідно, ст. 159-161 ЗК, які регламентують різні аспекти вирішення спорів цими органами), однак такі норми є декларативними та не мають практичного застосування. Вирішення спорів органами місцевого самоврядування та земельних ресурсів (ч. 3, 4 ст. 158 ЗК) не передбачає остаточності прийнятого рішення. Оскільки прийняте за результатами розгляду спору рішення не є виконавчим документом (ст. 3 ЗУ «Про виконавче провадження»), виконати його примусово неможливо. З огляду на зазначене, залишаються відкритими питання, чи потрібно таке вирішення спору, а також чи взагалі можна вважати, що спір у такому випадку «вирішується».

Автор консультації: Ткаченко Артем Васильович

 

Джерело: Протокол

 

Теги
Коментар

Випадкові новини

Опитування

Чи вважаєте Ви, що в Івано-Франківську слід заборонити забудову у центральній частині міста?